03:41 23.06.2018 reload
12 марта 2018, 13:13

Футбольні мундіалі: від великого до смішного Частина І. Уругвай 1930

Цикл Володимира Войтюка, присвячений історії чемпіонатів світу з футболу.

У фокусі

Неймовірні пригоди європейців на шляху до Нового світу

1929 рік. Після травневого конгресу FIFA в Барселоні Жуль Ріме відкоркував пляшку шампанського «Вдова Кліко», яку тримав багато років для того, щоб відсвяткувати знаменну подію. Нарешті його божевільна мрія втілилася в реальність. 13 липня 1930 року в Уругваї стартує перший чемпіонат світу з футболу. Ріме планував кілька місяців відпочити від футбольних справ. Після титанічної праці, яка завершилася історичним рішенням, Жуль Ріме був на сьомому небі від щастя. Потягуючи п’янкий трунок, француз не міг приховати задоволення від чудово виконаної роботи. «Моє дітище впевнено стоїть на ногах. От скільки країн захотіли стати господарями першого мундіалю: Швеція, Іспанія, Італія, Нідерланди, Угорщина, Аргентина». Проте Жуль віддав перевагу Уругваю.

Це рішення згодом коштуватиме президенту FIFA тисячі нервових клітин. Однак француз не міг вчинити по-іншому. Уругвай домінував у тодішньому футболі, вигравши Олімпійські турніри 1924 та 1928 року (саме тому на сучасній формі Селесте можна побачити 4 зірки, які символізують тріумфи на Олімпіадах та мундіалях). До того ж, ця латиноамериканська країна святкувала в 1930 році 100 років першої Конституції, і  під цю знаменну подію уряд виділив чимало грошенят. Господарі навіть пообіцяли оплатити гостям проїзд та проживання.

Однак, коли Ріме проголосив, що дебютний мундіаль пройде в Уругваї, то кількість бажаючих їхати на край світу почала стрімко зменшуватися. Крах Нью-Йоркської біржі мав фатальні наслідки не лише для американської, а й для європейської економіки. Власники футбольних клубів затягнули пояси і скептично дивилися на перспективу відпустити своїх провідних гравців на два місяці для участі в якомусь незрозумілому турнірі. Італія не просто відмовилась від такої сумнівної авантюри, а й завдала Ріме удару в спину – запропонувала провести в себе чемпіонат Європи, у ті самі дати, що й уругвайський мундіаль. На щастя для француза, макаронники далі слів не пішли. За два місяці до початку чемпіонату світу Ріме не знав, чи турнір таки відбудеться. Адже на участь в турнірі подали заявки аж 0 європейських збірних. Жуль зрозумів, що бути чи не бути його чаду – залежить лише від нього. Внаслідок кількамісячних переговорів Жулю вдалося нашкрябати лише чотири європейських команди, які погодилися вирушити в двотижневу одіссею до берегів Південної Америки.

19 червня 1930 року пароплав «Конте Верде» покинув Геную та розпочав свою тривалу мандрівку, пунктом призначення якої був Уругвай. Саме на ньому на перший мундіаль вирушили три європейські збірні. Першими на борт піднялися румуни. Цю збірну подарував Жулю Ріме ексцентричний король Кароль ІІ. Монарх обожнював різні дивовижні проекти і поїздку на край світу досить посередньої футбольної команди король сприйняв, як особистий виклик. Король вирізнявся вибуховим темпераментом, також він постійно вляпувався в сексуальні скандали, зокрема його навіть звинувачували в гомосексуалізмі. У 1918 році майбутній спадкоємець престолу, без згоди батька Фердінанда І, одружився з простою смертною Джоанною Ламбріно. Очевидно, що король не міг закрити очі на таке кохання з першого погляду. Через кілька місяців шлюб визнали недійсним, а молоду дружину вислали з країни, давши їй трішки грошенят, щоб вона не дуже сумувала за коханим.

У 1921 році Кароль наче взявся за голову та одружився з принцесою Оленою, донькою короля Греції, а вже через рік дружина народила спадкоємця трону – Міхайя. Однак батько недовго тішив себе ілюзіями про те, що син став білим і пухнастим. Коли Олена завагітніла, Кароль закрутив шалений роман з ще однією Єленою Прекрасною, Лупеску. Вже в ті часи журналісти не спали і скоро витягнули шило з мішка. Відтак вибухнув гучний скандал. Кароль відмовився покидати коханку, через це його позбавили права на трон, але він недовго сумував, оскільки завжди знаходив розраду в обіймах коханої.

Наприкінці 1925 року Кароль покинув Румунію, щоб через 5 років повернутися та вмоститися на троні. Одним з перших наказів, які віддав новий монарх, звучав приблизно так: «Наша збірна повинна поїхати до Уругваю». Щоправда, існувала одна проблема: коли король загорівся цією ідеєю, дедлайн для подачі заявок вже минув, проте монарх оперативно зв’язався з Ріме, який, не вірячи своєму щастю, погодився закрити очі на таку дрібничку.

Легенда розповідає, що Кароль ІІ не довіряв тренеру Костелу Редулеску та особисто займався формуванням команди. Але незабаром з’ясувалося, що існувала набагато серйозніша проблема, ніж перемовини з FIFА. Більшість футболістів, які потрапили на олівець королю, працювала на британській нафтовидобувній компанії «British Petroleum». Коли начальство почуло, що їм пропонують надати десятку своїх працівників оплачувану двомісячну відпустку, то воно покрутило пальцем коло скроні та пригрозило: «Кожен, хто захоче таки поїхати на чемпіонат світу, може там залишитись. Святе робоче місце порожнім не буває». Довідавшись про таке неподобство, Кароль ІІ власною персоною з’явився в офісі. Він пообіцяв керівництву «British Petroleum» компенсувати всі збитки з «власної» (державної) кишені, а те натомість дало слово взяти мандрівників назад на роботу після завершення їхньої американської одіссеї.

FIFA вже багато років намагається переконати нас в достовірності цієї байки. Але, як казав Станіславський, «не вірю». Кароль ІІ став королем 8 червня 1930 року, а румунська збірна вирушила на мундіаль за якийсь тиждень. Чи міг монарх за 7 днів зібрати команду та вирішити всі проблеми, пов’язані з поїздкою на мундіаль, про які писалося вище. Сумнівно. Щоб там не співалося у відомій пісні, але не все можуть королі. Незважаючи на те, що румунів взяв під своє крило Кароль ІІ, він не любив розкидатися грошима, звичайно, якщо справа не стосувалася чергової пасії монарха. Футболістам доводилося економити практично на всьому. «Ми дві доби добиралися до Генуї поїздом. Наші фінанси співали романси, а тому ми не могли собі дозволити спальні вагони і задовольнилися звичайними. Після кількох ночей, проведених на дерев’яних полицях, ми почувалися так, наче нас щойно зняли з хреста», – згадував капітан румунської збірної Рудольф Ветцер. А ось його партнер по команді, Альфред Айзенбайссер, був налаштований оптимістично: «Добре, що ми вирішили їхати поїздом. Це дозволило нам зекономити гроші на костюми, і на пароплаві нас інколи навіть приймали за справжніх джентльменів».

21 червня в Вільфранш-сюр-Мер на палубу «Конте Верде» піднялася збірна Франції, арбітр Тома Бальві та двоє найцінніших пасажирів, на яких найбільше чекали в Уругваї. Президент  FIFA Жуль Ріме був в товаристві чарівної мадемуазель, з якої він ні на мить не спускав очей. Ні зовсім не тому, що боявся, що вона наставить йому роги. Вона була вірною Жулю, але президент не виключав імовірності, що хтось зі строкатої публіки «Конте Верде» захоче її поцупити. І дійсно, перед 4 кілограмами золота було напрочуд складно встояти… Цією «пасажиркою» була статуетка богині Ніки, яка мала стати головною нагородою першого чемпіонату світу з футболу. Її виготовив паризький ювелір Абель Лефлер. Джерелом натхнення для нього стала одна з головних перлин Лувру Ніка Самофракійська. Однак ювелір вирішив відмовитись від динамічного образу богині, остерігаючись судових позовів з боку Роллс-Ройс, та аргументуючи це тим, що летючу статуетку буде важко втримати. Лише поклавши свою цінну ношу в капітанський сейф, Жуль Ріме зміг дещо розслабитись. 

Йому було особливо приємно бачити на борту корабля рідну збірну. Однак склад команди виявився далеким від оптимального. Навіть ораторського дару Ріме виявилося недостатньо, щоб переконати кращого французького тренера Гастона Барро та топ-захисника баскського походження Мануеля Анатоля поїхати в Уругвай. «При всій моїй повазі до тебе, Жуле, я не можу на стільки часу залишити дім. Розумієш, у мене ж робота. Адже футбол – це лише хоббі. Ним на шматок хліба не заробиш», – мотивував свою відмову Мануель. Ріме пощастило, що армійське керівництво любило футбол та погодилося надати відпустку солдатам Огюстену Шантрелю та Марселю Пінелю. Особисті зв’язки на митниці дозволили президенту вирішили питання з постом номер 1. Начальство Алексіса Тепо погодилося, що кордон без нього якось обійдеться, а ось французька збірна аж ніяк. І дійсно, воротар став одним з героїв уругвайського мундіалю. Основу триколірних склали працівники «Рено», яких Ріме зумів на кілька місяців відпросити з роботи. Під час мандрівки Сині не гаяли часу та поєднували корисне з приємним. «Тоді ми не завертали собі голову тактичними заняттями, та й говорити про щось подібне на якісь обґрунтовані тренування теж не доводиться. Ми просто бігали по палубі, виконували найпростіші гімнастичні вправи і піднімали вантажі. Добре, що «Конте Верде» був озброєний басейном, в якому ми могли плавати досхочу. На жаль, невдовзі змінилася погода, і ми не мали ніякого бажання залазити у крижану воду. Вечорами корабельний оркестр розважав нас чудовою музикою. Ми тоді не усвідомлювали величі моменту. У 1930 році для нас ця поїздка нагадувала казку. Ми сприймали «Конте Верде», як відпочинковий табір, у якому ми провели 15 чудових днів», –  розповідав автор першого голу в історії мундіалів Люсьєн Лоран.

Ця відпустка неабияк позначилася на фізичній формі гравців. Однією з головних спокус, яку пропонував «Конте Верде», практично як і будь-який італійський корабель, була чудова кухня. Гравці ні в чому собі не відмовляли, адже уругвайці заплатили за все, а тому дорогі гості їли досхочу. Французи прекрасно розуміли, що ці всі смаколики можуть їм вилізти боком в Уругваї. «В ті часи ми могли потрапити до Нового світу лише на кораблі. Наш наставник Рауль Кодрон попрохав мене допомогти йому та призначив мене тренером з фітнесу. Але, якщо чесно, я не дуже добре впорався зі своїми новими обов’язками. Ми до ночі різалися в карти. А коли прокидалися, то бачили, що наше «тренувальне поле» – палубу вже зайняли інші пасажири. Проте ми цим не дуже переймалися. Не хотілося псувати враження від чудової поїздки такими дурницями», – розповідав футболіст-тренер Едмон Дельфур.

Коли югослави зрештою зважилися їхати на чемпіонат світу, то місця на «Конте Верде» вже закінчились. Хто довго ходить, той сам собі шкодить. Але югослави оперативно знайшли альтернативу та вирушили в Уругвай крейсером «Флорида». На ньому кухня теж не пасла задніх, про, що свідчить те, що воротар югів Якшич під час поїздки набрав цілих 16 кілограм.

«Флорида» мала поповнитися ще однією збірною, однак Єгипту вчасно дістатися до місця призначення завадив шторм. Фараони зрозуміли, що в них тепер немає жодного шансу попасти в Уругвай до початку турніру, а тому вибачилися перед господарями і особисто пообіцяли Жулю Ріме взяти участь в наступному мундіалі (як показав час, Фараони не кидали слів на вітер). Чемпіонат світу 1930 року ледь не втратив ще одного учасника. Мексиканці, які прямували до Нью-Йорка, щоб вже звідти відплисти в Уругвай, спочатку помилилися курсом і почали плисти в невірному напрямку. Добре, що капітан вчасно зорієнтувався та повернув штурвал в напрямку Великого Яблука. Невдовзі мексиканці ступили на борт пароплава «Мунарго», де на них вже чекали янкі. Так само, як і на «Конте Верде», футболісти не забували про тренування. Але Мунарго ще менше надавався до них, аніж італійський корабель. Американський пароплав був зовсім крихітним. Про палубу для тренувань, басейн, ванні кімнати та душові американці й мексиканці могли лише мріяти.

23 червня в Барселоні «Конте Верде» підібрав бельгійців. Червоних дияволів вдалося підбити на авантюру завдяки зусиллям віце-президента FIFA Рудольфа Селдрейєрса. Як зізнавався чиновник, в якийсь момент він вже хотів опустити руки, але обіцянка дана старому другові змушувала його продовжувати оббивати пороги роботодавців та футболістів. Бельгійська колода не дорахувалася свого головного козиря, Раймона Брена, якого звинуватили в професіоналізмі. Причиною стало те, що гравець відкрив власне кафе. Футбольні чиновники задумалися, звідки в простого футболіста такі гроші і вирішили дискваліфікувати Раймона. Влітку 1930 року бельгієць намагався працевлаштуватися в англійському Лейтон Орієнті, але там він також спіймав облизня (згодом його прихистила Спарта). Ще двоє Червоних дияволів – Дезіре Бастен та Мішель ван дер Бювхед не поїхали в Уругвай через банальнішу причину – їх просто не відпустили з роботи.

Бельгійці дуже ґрунтовно готувалися до поїздки – їх багаж нараховував аж 58 величезних валіз. На французькому кордоні фламандці ледь не втратили все своє добро. Митники настільки втомилися від безкінечного огляду бельгійських валіз, що помилково відправили їх на паризький вокзал. Якщо б не допомога чарівника – секретаря бельгійської федерації Еміля Ханзе, то вантаж канув би в Лету. Йому вдалося здійснити неможливе. Чиновник доставив всі 58 валіз до Барселони, звідки фламандці вирушали в Новий світ. І це при тому, що Емілю довелося зробити 4 пересадки. Гравці оцінили цей вчинок Ханзе та подарували йому фотоапарат. Ці 58 валіз зіграли на руку судді Джону Лангенусу, митники після огляду бельгійського багажу просто махнули рукою на невеличку валізку арбітра, яка ледь не тріщала від сигарет та сигар. Рефері курив, як паровоз, і не міг в поїздці обійтися без хорошого тютюну. Бельгійці не надто активно тренувалися на «Конте Верде», вони налягали на неолімпійські «види спорту», такі як поїдання страв на швидкість. Золоту медаль в цій незвичній дисципліні отримав голкіпер Жан Де Бі. Він не боявся набрати кілька зайвих кілограм, адже протирав лаву запасних.

4 липня «Конте Верде» прибув в Монтевідео, де, незважаючи на холодну погоду, там на пасажирів чекав гарячий прийом. Футболістів зустрічали як театральних чи кінематографічних зірок. 8 липня югослави теж дісталися Уругваю. Через 5 днів пролунав стартовий свисток у першому матчі дебютного мундіалю.

Футбольний калейдоскоп

Люсьєн Лоран і його історичний гол

Першим клубом Люсьєна став паризький Серкль Атлетік, з яким він у 1928 році дійшов до фіналу кубка Франції. Але зробити останній крок до титулу  Лорану завадив зробити потужний Ред Стар, який не залишив напіваматорському колективу жодного шансу. Тоді наш герой працював на заводі «Рено», а в футбол грав у вільний від основної роботи час. 1930 рік став знаковим для Лорана. Він перейшов в клуб Сошо, який грав у вищому французькому дивізіоні. Не забарилося і запрошення до національної збірної. «Коли я почув, що на мене чекає поїздка в Уругвай, то я дуже зрадів. Завод надав мені відпустку, а господарі оплатили проїзд. Хіба я міг відмовитись від такої спокусливої пропозиції?».

13 липня 1930 року Лоран назавжди вписав своє ім’я в історію футболу. На 19-хвилині матчу Франція-Мексика він забив перший гол в історії мундіалів. «Я пам’ятаю, під час гри падав сніг, оскільки в Південній півкулі тоді була зима. Чи набридли мені постійні запитання про цей гол? Та ні. Адже пам’ять про нього зберігається лише в моїй голові. Я відзначився після пасу Лібераті. Не було ніякого особливого святкування. Товариші просто потиснули мені руку, все як завжди. Ми ж не знали, що цей м’яч увійде в історію. Ми просто насолоджувалися грою, адже просто любили футбол».

Після матчу французи виклали останні гроші, щоб відсвяткувати розгромну перемогу над Мексикою. Цих коштів виявилось достатньо для кількох пляшок дешевого шампанського і на те, щоб зняти кількох повій в місцевому борделі. В наступному матчі з Аргентиною м’ясник Луїс Монті вже на другій хвилині зламав Люсьєна. Галли, граючи в меншості (тоді замінами і не пахло), до 81-ї хвилини утримували нульову нічию, але той самий Монті показав, що він вміє не лише калічити, а й досить добре грати в футбол. Через три хвилини французи могли відновити статус-кво, але фінальний свисток арбітра перервав вихід Ланжіє тет-а-тет з голкіпером аргентинців. Йшла 84-а хвилина гри…

У 1931 році гол Люсьєна допоможе французам обіграти саму Англію. Це був другий та останній м’яч Лорана у складі Cиніх. Під час Другої світової війни Люсьєн пішов в армію, де потрапив в полон, коли вермахт за 6 тижнів помножив на нуль величезну, проте беззубу французьку армію. Лоран три роки провів у таборі для військовополонених. В 1946 році він повісив бутси на цвях та перекваліфікувався в тренери. На новій посаді Люсьєн не мав чим похизуватися, але, на відміну від багатьох екс-футболістів, зміг грамотно влаштуватися по завершенні кар’єри. Він відкрив процвітаючу пивоварню. Автор першого гола в історії мундіалів став єдиним гравцем зі складу французької команди 1930 року, який дожив до тріумфу галлів на домашньому чемпіонаті світу 1998 року.

А що таке sex?

З мандрівкою мексиканців до Уругваю пов’язані кілька кумедних історій. Коли «Мунарго» вже готувався відчалювати з Нью-Йорку, виявилося, що пропав один з ацтеків Франсіско Гарса Гутьєррес. На щастя, найгірші сподівання не справдилися, і незабаром згуба знайшлася. Як з’ясувалося, футболіст вирішив купити собі модні окуляри, а він виявився дуже перебірливим. Обійшовши кілька кварталів Франсіско загубився в людському мурашнику, яким вже тоді був Нью-Йорк. Найціннішим членом мексиканської делегації виявився голкіпер Оскар Бонфільо, адже він був єдиним, хто знав англійську мову. Інші ж футболісти як слід не знали навіть рідної мови. Саме Оскар заповнював митні декларації в Нью-Йорку. Під час цієї нудної роботи якось трапився один казус. Бонфільо заповнює анкету Іларіо Лопеса та задає йому стандартні питання.

- Де ти народився?

- В Гвадалахарі.

- Вік?

Ой не знаю. Здається, 23 роки.

Наступне питання збило Іларіо з пантелику.

Sex, запитав Бонфільо англійською.

Розгублений Іларіо: «А що таке – секс?».

Тут на допомогу товаришу прийшов Луїс Перес: «Який же ти дурень. Він в тебе запитує, яке дівоче прізвище матері». Казуси продовжували переслідувати мексиканців й на уругвайській землі. Господарі запропонували всім командам-учасницям мундіалю поля для тренувань, які розташовувались неподалік від місць їхнього проживання. Мексиканці жили коло релігійного коледжу Папи Пія, який також мав на озброєнні футбольне поле. Коли ацтеки прийшли на тренування, то побачили на воротах великий замок. Розлючений тренер Хуан Луке де Серральонга, побачивши неподалік від себе святих отців, розповів їм все, про що він думає. Ще довго священики відходили від ораторських здібностей Хуана. Словниковий запас іспанської мови в наставника збірної Мексики виявився дуже багатим. Для того, щоб компенсувати це непорозуміння, уругвайці виділили ацтекам масажиста. Одного разу він почув, як Серральонга налаштовував своїх бійців на останній та рішучий бій. Масажист спробував трішки загасити бойовий запал ацтеків: «Хлопці випустіть пару. Ви ж приїхали грати, а не воювати». Така войовничість ацтеків ще більше контрастувала із зовнішністю футболістів. Один з гравців Селесте, побачивши мексиканських «гігантів», пожартував: «А чому ацтеки привезли на чемпіонат світу команду, сформовану з представників дитячих садочків?».

«Сліпа» Феміда

Найдосвідченішим арбітром на турнірі був бразилець Жілберту Регу. Однак, як показав час, представник країни диких мавп зовсім не нагадував вино, і роки аж ніяк не стали його багатством. Так, в матчі між збірними Франції та Аргентини він дав фінальний свисток на 84-й хвилині матчу, зірвавши цим самим потенційну гольову атаку галлів. Після тривалого перетягування линви гру поновили. Але французи почали матч не з футбольного булліту, а з центру поля. У півфіналі бразилець отримав другий шанс. Організаторам прийшла в голову «чудова» думка призначити бразильця на матч команди, яка вибила селесао з турніру. Природно, що він захотів помститися югославам, посадивши їх на свисток. Балканці вже на 4-й хвилині гри несподівано відкрили рахунок. А через 7 обертів секундної стрілки югослави вдруге засмутили воротаря уругвайців Бальєстероса. Хтозна, чи змогли б уругвайці повернутися в гру без допомоги невидимої руки Феміди. На 18-й хвилині Сеа зрівняв рахунок зі стопроцентного поза грою, яке бачили всі, окрім Регу.

А третій гол уругвайців вийшов взагалі унікальним. Це єдиний м’яч в історії мундіалів, забитий з пасу поліцейського. Після однієї з атак господарів сфера вийшла за лінію поля, звідки її блискавично повернув полісмен. Вийшов ідеальний пас прямо на ногу Ансельмо, який в один дотик вгатив круглого в сітку воріт Якшича. Югослави почали апелювати до арбітра, але той вказав на центр. Добре, що організаторам вистачило розуму змінити своє початкове рішення – призначити головним арбітром фіналу Регу. Бразильський маг явно не збирався керуватися аксіомою, що найкращий арбітр – це той, якого непомітно на полі. В матчі за титул сеньйор Жілберту міг би влаштувати черговий яскравий перформанс.

Чернівецький вампір

Уродженець Чернівців Альфред Айзенбайссер-Ферару зіграв на мундіалі два матчі за збірну Румунії – проти Перу та Уругваю. Однак запам’ятався він зовсім не цим. Повертаючись додому Альфред вирішив прийняти холодну ванну. Ці водні процедури ледь не виявились останніми в його житті. Після прибуття до Генуї футболіста госпіталізували з діагнозом пневмонія. Члени румунської делегації вже поставили на Альфреді хрест та відправили до нього священика, щоб той відпустив всі гріхи Айзенбайссера. Коли румуни прибули додому, то офіційно повідомили про смерть Альфреда. Нещасна мати вже замовила заупокійну службу за своїм сином. Аж раптом на порозі вона побачила «померлого» Альфреда. Жіночка перехрестилася і знепритомніла. Мати довший час не вірила розповідям сина, що чутки про його смерть виявились дещо перебільшеними. Вона думала, що розмовляє не з Альфредом, а з його духом. Нащадки графа Дракули досі вірять в існування вампірів, не кажучи вже про ті доісторичні часи.

 

Далі буде…

Володимир Войтюк, Football.ua

все новости дня
новости за вчера



 
Rambler's Top100
Полная версия сайта